Брест на Біларусі - місто етнічних українців.

Брест, що є містом у Біларусі — місто етнічних українців. Це місто відомо, як Брест-Литовськ. Воно входило до складу УНР, та було окуповано БНР та радянськими нацистами, а на теперішній час — маріонеткою нацистської росії Біларусью.

Відповідно до статті з Української Вікіпедії (https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%B5%D1%80%D0%B5%D1%81%D1%82%D1%8F):

Бере́стя (Бе́ресть, Брест, колишній Брест-Лито́вськ; рос. Брест, біл. Брэст, біл. тарашк. Берасьце, ідиш בריסק, пол. Brześć) — місто на південному заході Білорусі, адміністративний центр Берестейського району та Берестейської області. Розташоване у південно-західній частині області, при впаданні річки Мухавець у Західний Буг, поряд із державним кордоном із Польщею. Великий залізничний вузол, річковий порт на Мухавці, важливий вузол автодоріг. Історичний центр Берестейщини.

Крім того:

Берестя — одне з найдавніших міст Волині.
1918 — було включено до складу Української Народної Республіки, пізніше Української Держави.
1870 року на Берестейщині працювала етнографічна експедиція Павла Чубинського.
12 травня 2008 року в Бересті на території Берестейської фортеці на честь українського князя Василя Острозького встановлено пам'ятного хреста.
Могили вояків, старшин і громадян УНР на Тришинському кладовищі Берестя вирізняються типовими петлюрівськими або козацькими хрестами.

Тепер про Берестейщину (https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%B5%D1%80%D0%B5%D1%81%D1%82%D0%B5%D0%B9%D1%89%D0%B8%D0%BD%D0%B0):

Бересте́йщина (від назви міста Берестя) — український етнокультурний регіон у складі сучасної Республіки Білорусь, частина Західного Полісся.
Охоплює Березівський, Берестейський, Дрогичинський, Жабинківський, Кам'янецький, Кобринський, Малоритський, Пінський, Янівський (Івановський) райони Берестейської області цілком, Івацевицький, Лунинецький район, Пружанський, Столінський — частково. Площа регіону — 19,8 тис. км².
Культурний центр краю — місто Берестя. Історично належало до українського регіону Волинь. Іноді зі складу Берестейщини відрізняють як окремий етнокультурний регіон Пінщину.
19181919 — західна частина Берестейщини входила до складу Холмського губерніального староства УНР і Української Держави.
Після радянської анексії західноукраїнських і західнобілоруських земель кордон між УРСР і БРСР прокладено не за етнічною білорусько-українською межею, а за адміністративною межею між Волинським і Поліським воєводствами з частковим випрямленням шляхом приєднання до УРСР Камінь-Каширського повіту та окремих сіл Кобринського і Дорогичинського повітів[3]. Тому Берестейщина в 19391941 рр. — у складі Берестейської і Пінської областей БРСР. З початком радянської окупації активізувалося націоналістичне підпілля Берестейщини. Так, з вересня 1939  року місцеві націоналісти організовували підписи місцевого населення за  приєднання до України, добивалися навчання дітей українською мовою.
19411944 — у складі Берестейського і Пінського ґебітскомісаріатів райхскомісаріату Україна. З приходом німців з Берестейської тюрми випустили засуджених за політичними мотивами членів ОУН Григора Шварка (село Болото), Леонтія Кватерука (місто Кобрин), Василь Пархотика (с. Здишів), Войтика (с. Дивин) та Юліана Шумінського (с. Жабинка),  які відтак беруть участь у створенні українських комітетів, які  намагалися взяти в руки національне й економічне життя населення. Так, у  Бересті Український комітет очолили Олександр Гнатів (голова), Іван  Микита (заступник) та Володимир Криницький (секретар). Членами комітету  були: Іван Кобилко, Борис Олесіюк, Василь Яців та Петро Шалунчак.  Українські комітети виникають також у Кобрині, Янові, Дорогочині, Пінську та Столині.  Ці комітети — органи українського самоврядування здійснили велику  роботу з відродження національної освіти, добившись відкриття шкіл, у  яких рідною мовою викладали історію та географію України.
За часів УНР: Підляшшя (м. Берестя — адміністративний центр).
За часів Української Держави: Волинська губернія (до 15 листопада 1918 р.), Холмська губернія (з 15 листопада 1918 р., м. Берестя — адміністративний центр).
Корінне населення Берестейщини, яке здавна входило до українського етнічного масиву, розмовляло західнополіським говором української мови, розповсюдженим також на півночі сучасних Рівненської та Волинської областей. Проте після приєднання цієї території у 1939—1941 рр. до Білоруської РСР  щодо етнічно українського населення стало входити в ужиток визначення  «білоруси», яке мало тут переважно територіально-політичний характер.

Тобто, Весь Південь Республіки Біларусь є землями етнічних українців.

Враховуючи те, що етнічні українці пригнічуються та переслідуються ляльковим урядом фашистської Біларусі, який є маріонеткою нацистської росії, українці світу та Україна, повинні об'єднати зусилля для визволення Всього Півдня Сучасної Біларусі від Біларусі та росії, починаючи зі створення Поліської Народної Республіки, яка згодом після референдуму приєдналась би до складу України на підставі адміністративно-територіальних одиниць України без права на будь-яку автономію.

Тому, це дуже вчасна ідея щодо створення Полесская Народная Республика (ПНР)

ХАЙ ЖИВЕ ПОЛІСЬКА НАРОДНА РЕСПУБЛІКА! ПОВЕРТАЙСЯ ДОДОМУ — ДО УКРАЇНИ — ДО ВЕЛИКОЇ УКРАЇНИ!

Error

Anonymous comments are disabled in this journal

default userpic